Микола Смолєнчук - то ціла епоха в культурно-мистецькому й громадському житті нашого краю. Доля Миколи Кузьмовича - талановитого письменника, педагога, ученого-корифеєзнавця, краєзнавця, фольклориста, людини енциклопедичних знань - була немилосердною та жорстокою. За життя вона посилала митцю випробування, що мали покласти край не лише будь-якій творчості, а й ставили на межу виживання, а коли відійшов у вічність, не забула створити перешкоди для посмертного видання...
  Народився Микола Кузьмович 3 липня 1927 року (80 років минуло від того дня) в Бобринці Кіровоградської області, в родині працівника пожежної охорони. До війни жив і навчався у Бобринці, закінчив 6 класів семирічної школи № 4. Завдячуючи матері, постійно перебував під впливом дивосвіту колискових пісень, скарбниці казок, легенд, приповідок, загадок. Це, а також закладені в душу з діда-прадіда залюбленість у природу краю (а знав він у нашому степу, гайку, переліску, лісі кожну билиночку, комашку, метелика, пташину, звірину) та загострені почуття гідності, непримиренності до вияву несправедливості й вплинули на формування майбутнього письменника, краєзнавця, громадянина.
  Підлітком зазнав страхіть ряду фашистських концентраційних, а згодом і радянських фільтраційних таборів. Далі - навчання у Бобринецькому сільгосптехнікумі та на філфаці Кіровоградського педінституту, учителювання на Кіровоградщині та Черкащині, вступ до Спілки письменників (за рекомендацією самого Максима Рильського!), захист кандидатської, робота в Кіровоградському та Луцькому педінститутах.
  І хто знає, як, склалася б літературна та педагогічна доля Миколи Кузьмовича, якби не пред'явлене йому звинувачення в "буржуазному націоналізмі" (1972 р.), переслідування у зв'язку з цим, вилучення з активного громадського та літезатурного життя, що тривало ділих півтора десятиліття! Та Микола Смолєнчук, автор історичних повістей "Степи полинові" (1961 р.), "Степівчани" (1963 р.), "Родня" (1968 р.), романів "Сиве покоління" (1965 р.), "Білі банкети" (1985 р.), нарисів "Хутір Надія", "Кіровоград" (1967 р.), монографії "Марко Кропивницький та його рідний край" (1971 р.), ніколи не втрачав віру в справедливість.
  Внесок Смоленчука в історію літератури краю, театрознавство, краєзнавство є просто неоціненним. Його краєзнавчі розвідки і нариси, чимало з хрестоматійних нині істин (біографії, витоки особистості, творчість М. Кропивницького, І. Тобілевича (Карпенка-Карого), В. Винниченка, багатьох інших діячів української та світової культури й літератури - передусім А.Фета, чия доля пов'язана з нашим краєм, як і відомості про становлення нашого театру, відомого як теато корифеїв, тощо) вперше були введені до наукового обігу саме ним.
  М. Смоленчук був фундатором музею М. Кропивницького в Бобринці, доклав чимало зусиль, щоб зберегти в Кіровограді меморіальний будинок Марка Лукича на колишній Болотяній вулиці. У 1969 р. виходить біографічний роман про життя Марка Кропивницького "Ой літав орел".
  Вже будучи членом організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, допомагав у зборі експонатів та оформленні музею І.К. Микитенка у с. Рівному, переймався долею відкриття музею Ю.І. Яновського у с. Нечаївці. М. Смоленчук був організатором щорічних наукових конференцій за програмою театрального свята "Вересневі самоцвіти".
  У 1985 р. за його сприяння у Кіровограді відбулася наукова конференція "І.К.Карпенко-Карий - видатний драматург, актор, громадський діяч", присвячена 140-річчю від дня його народження. На цій конференції виступили 97 науковців з усіх областей України. Микола Кузьмович виступив з повідомленням "І.К. Карпенко-Карий та рідний край". Опікувався М. Смоленчук і долею "Хутора Надія". Надрукована у 1993 р. у журналі "Поріг" повість "При битій дорозі" - то взагалі своєрідна енциклопедія легенд і переказів краю, панегірик нашій степовій землі з досі по-справжньому непрочитаними сторінками історії, що бережуть їх з козацької доби Чорний та Чутянський ліси, новомиргородські плавні, старовинні села.
  Микола Кузьмович доклав чимало зусиль, щоб зберегти в Кіровограді меморіальний будинок родини Тобілевичів на колишній Знам'янській вулиці, був ініціатором створення музею І.К. Карпенка-Карого у цьому приміщенні. Будинок, який став частиною історії краю, мали знести. Було складено документ про його аварійний стан, ненадійний фундамент. Існував навіть експертний висновок про те, що капітальному ремонту будівля не підлягає, не має архітектурної цінності. Але, як зазначав Микола Кузьмович, окрім архітектурної є ще цінність історична, меморіальна. На сторінках місцевих видань М. Смолєнчук постійно порушував питання про збереже'ння садиби драматурга і актора: "Висить загроза над колишнім будинком І.К. Карпенка-Карого на Биковій, де сотню літ тому осередкувалося не лише культурне, а й суспільно-політичне, революційне життя Єлисаветграда".
  Невтомний трудівник разом із студентами, членами гуртка по вивченню творчості І. Карпенка-Карого, у середині 80-х рр. проводив розкопки на колишньому подвір'ї Тобілевичів, намагаючись знайти сімейний архів та заборонену літературу з бібліотеки Івана Карповича, схованих напередодні заслання. Гуртківці проводили експедиції прилеглими до "Хутора Надія" селами Кіровоградського та Маловисківського районів, збираючи матеріали про драматурга. Розшукали у місцевому архіві план садиби, документи про придбання будинку батьком І. Тобілевича.
  На жаль, Микола Кузьмович не дожив до відкриття у 1995 р. музею у приміщенні будинку Тобілевичів. Лише два роки... Але його зусилля, праця по збереженню пам'ятки нашого краю не зникли безслідно. Вже 12 років у місті працює літературно-меморіальний музей І.К. Карпенка-Карого, науковцями якого ведеться робота по збиранню та збереженню літературного надбання краю. У фондах музею зберігається архів М. Смоленчука. Особливо цікавим є рукописний план упорядкування музейних кімнат та садиби, розроблений Миколою Кузьмовичем.
  Микола Смоленчук належав до числа тих людей, які, за висловом Ліни Костенко, створюють гуманітарну ауру нації.