Четвертого травня нинішнього року відсвяткував своє 60-річчя уродженець села Глодоси Хмелівського (теперішнього Новомиргородського) району Юрій Дмитренко-Думич - журналіст, письменник. У творчому доробку Юрія Михайловича більше 50 книг художньої прози, документалістики, публіцистики, книг для дітей, гумору, збірок віршів. Але найголовніша книга його життя (принаймні на сьогоднішній день) - "Український вузол".
    Публіцистично-документальний роман-хроніка "Український вузол" у десяти томах розпочинається розповіддю про участь українців та вихідців з України у лютневій і жовтневій революціях 1917 року і закінчується розгромом однієї з останніх організацій УНР - "Народна помста" в 1927 р. в Глодосах на Єлисаветградщині.
    Виникнення ідеї роману автор пояснює так: "Мене давно цікавить історія України, особливо гострі її періоди. А революція, перевороти - як раз і є критичні вузли історії. Понад 20 років збираю матеріали про події 1917-1921 років в Україні. Мені цікаво, чому з такою кров'ю перемагали більшовики, чому селяни чинили опір, адже навіть у "дозволеній" історії неможливо було приховати і кронштадтський заколот, і махновщину, і григор'євщину, і антоновщину, й десятки інших повстань. Мені хотілося дізнатись, чому Україна так вперто не хотіла в комуністичний рай... Коли мені зрештою розвиднілося, захотілося, щоб історичну правду, оголену, без прикрас, побачили й інші. Тому й узявся за перо". І в іншому, не менш цікавому інтерв'ю: "Щодо авторської об'єктивності, то, безперечно, цілковитої відповідності писаної історії до реалій досягти складно. Але вже у перших публікаціях я власну, авторську позицію намагався не нав'язувати, а даю слово і червоним, і білим, і чорним, і жовто-блакитним, і зеленим... Використовую спогади, щоденники, публікації... Досить докладно подаються події в Полтаві, Катеринославі, Миколаєві, Одесі, Єлисаветграді, Харкові, Києві, Петрограді тощо. Причому в хронологічній послідовності майже по днях. Це дає читачеві можливість охопити події, скажімо, одного дня від Петрограда до полтавського села". На фоні цих подій простежуються долі звичайних селян з Єлисаветградщини, чекіста Максима Думича з Хмельового, моряка-анархіста Митрофана Талька та більшовика Івана Тривольського з Глодос, а також петроградського офіцера поліції Євгена Чуграя (до речі, всі вони мали реальних прототипів).
    Навіть художні лінії "Українського вузла" Юрій Дмитренко-Думич вибудовує на основі дійсних історичних подій і фактів. Наприклад, історії пограбування каси заводу Ельворті в Єлисаветграді, нападу на поїзд, що вивозив коштовності до Москви.
    Коли перші томи "Українського вузла" з'явились друком (у мізерних тиражах і значно скорочені), колега і друг Ю.Дмитренка поет Валерій Гончаренко зазначив: "Навіть якби він більше не написав ні рядка, і то б вклад його в історичні дослідження боротьби українців за незалежність був вагомим...".
    До 1922 року хроніка подій показана майже по днях, після 1921 року - відслідковуються долі окремих героїв роману, їх дітей, онуків.
    Юрій Дмитренко передав до літературно-меморіального музею І.К.Карпенка-Карого архів "Українського вузла". Обсяг авторської роботи величезний: тисячі хронологічних карток, рукописні й друковані нотатки, верстки окремих томів І, нарешті, самі книги "Українського вузла".
    Автора запитували, чому роман отримав назву "Український вузол", адже існує стаття Й.Сталіна, названа так само. Це випадковість? "Ні, - коментує Ю.Дмитренко, - це не збіг. Задум написати про українців у російській і українських революціях та у війнах України з Росією 1917-1919 років виник у мене після прочитання статті Сталіна "Украинский узел", її влучна образна назва якнайкраще підходила для циклу романів, їх спрямованість - протилежна ідеям статті Сталіна. Якщо можна так висловитись, я розв'язую "український вузол", а він його, швидше, намагався затягнути так, щоб міцніше був зашморг на шиї українського народу." За 20 років незалежності нашої держави неодноразово наголошувалось: ми повинні знати історію країни, історію "без ретуші". "Український вузол" - неабиякий привід звернутись до минулого, без якого, як відомо, нема майбутнього. Твір небуденний, потребує вдумливого читання. Як свідчить авторська пошта, реакція аудиторії коливається від захоплення та щирої вдячності до несприйняття й бажання сперечатись. "Український вузол" спонукає до роздумів і дискусій - значить він потрібен.