Хлібом не годуй мене, дай написати про творчих друзів. Так, все життя тішуся й пишаюся своїм творчим оточенням. Анатолій Петрович Чечель у ньому всього років зо два. Делікатний, толерантний, багатогранний, талановитий чоловік, ровесник, який активно живе й працює, реалізовуючи себе у кількох іпостасях: музиканта-концертмейстера, художнього керівника творчих колективів, композитора, художника, поета, шахіста і рибалки. Це все - поклики душі водночас - трудовий стаж більше 30 років у музичній педагогіці.
   Відмінник народної освіти, лауреат і дипломант багатьох регіональних конкурсів-фестивалів, людина доброї теплої вдачі. На репетиціях - без підвищення голосу й на одну ноту - він веде за собою інших людей, теж залюблених у пісню. Бо він з яскравою харизмою. З ним - душевно, надійно, комфортно. Дай Боже всім таких творчих соратників.
  - Анатолію, що часто згадується з дитинства, звідки - наші витоки творчості?
   - Як з маминих уст лине українська народна пісня:
     Ой з-за гори кам'яної
     Голуби літають...
     Не зазнала розкошоньки
     Вже літа минають.
   Ця найдорожча пісня - така жива, як саме життя, її багатовимірність колись вразила моє ще зовсім дитяче серце. Відчулось особливе походження слова і музики в людському житті і творчості, що є якась закономірність перетворення слова й музики в почуття. Згодом до першого музикування привчив мене старший брат, в якого були народні інструменти: домра, сопілка, балалайка.
  - А як починалася музична освіта?
   - В часи шкільної юності в мене з'явився баян. Далі музична школа-студія в с.Новий Стародуб Петрівського району. В цей час відбулася і перша спроба поетичного пера. Потім Олександрійське училище культури, відділ народних інструментів. Далі - музично-педагогічний факультет Кіровоградського державного педінституту ім.Пушкіна, де став фахівцем-педагогом, музикантом.
  - Добре, музику освоїв у навчальних закладах, а поезію?
   - Захоплювався поезією зі школи. Відвідував літературний гурток при редакції газети "Ленінським шляхом" в Олександрії. У цій газеті в 70-х роках були надруковані мої перші вірші. Це була велика радість. Люблю поезію Василя Симоненка, Дмитра Павличка, Володимира Сосюри, Миколи Вінграновського, Любові Забашти, Ліни Костенко.
   Музика та поезія ідуть поруч. Улюблені композитори-класики - це Хачатурян, Чайковський, Масне, Ліст, Шопен, Штраус, Россіні, Бізе. Особливо з молоду люблю твори, написані для скрипки: Сен-Санса, Сарасате, Паганіні...
  - Ти, мабуть, щаслива людина, творчість стала роботою і хлібом твоїм?
   - Левову частку свого життя я пропрацював у Олександрійському вищому педагогічному коледжі ім.Сухомлинського, де викладав музику й методику музичного виховання. У цьому активному музичному середовищі з'явились більш вагомі поетичні та пісенні твори, написані для вокального студентського гурту "Чаклунка". Вдячний моїм колегам, друзям і шанувальникам, з якими ділився успіхами: як творчими, мистецькими, так і діловими.
   - А чому опинився в Кіровограді?
   - За сімейними обставинами у 2001 році переїхав сюди. Перейшов зі сфери освіти в сферу культури, хоча мав "учителя вищої категорії та Відмінника народної освіти". Вже тут працював акомпаніатором аматорського народного хору "Нива", керівником якого був Г.А.Палій. Я почав відтворювати поетичне бачення світу в пісенній творчості - так народилися пісні: "Земля батьків", "Навіщо мамо, так скрипка грає", "Пісня рідного краю", музику на які написав Г.А.Палій. У цей час видав першу збірку віршів "Таємна мить і пам'яті, і слова".
   - А от цікаво, як зливаються ці два струмки - народжуючи нову ріку - пісню?
   - Від слова до найбільш ранньої форми пісні лише один крок і коли цей крок було зроблено, виникає пісня. Але, окрім бажання і терпіння, мабуть, повинні бути природні здібності, щоб перетворювати творчо здобуті враження в поезію чи музику та ще й зливати їх в цю нову ріку - пісню.
  - Що стимулює твою багатогранну творчість - поезію, піснярство, малювання?
   - Великим стимулом до творчості, і не тільки для мене, є літературно-мистецькі об'єднання "Парус", "Степ", "Євшан", "Конгрес літераторів України", де можна почути чудові вірші, поділитись враженнями, почути добрі поради. Пісенну творчість стимулюють зв'язки з хоровими колективами "Червона калина" УТОС, ветеранський хор "Діти війни", вокальний гурт міського будинку вчителя "Любисток". Для них написав такі твори, як "Величальна Українська", "Молитва за Україну", "Червона калина", "Діти війни", "Журавлі дитинства".
  - Ти автор чотирьох поетичних та пісенних збірок. Хто допоміг цим "крилам" творчого таланту літати?
   - Допомогли мені Олена Надутенко, Антоніна Царук, протоієрей Петро Сидора, Дмитро Танський, Анатолій Кримський, Марина Долгіх, Віктор Лисенко.
   - Гадаю, як фахівець ти реалізувався у піснях, які мають звучати... Яка доля створених тобою пісень?
   - Мої пісні неодноразово виконувались на всеукраїнському фестивалі-конкурсі вокально-хорового мистецтва "Калиновий спів". На ньому у 2010 році був нагороджений Дипломом переможця у номінації "кращий твір місцевих авторів". Маю низку "Почесних грамот", подяк від відділу культури та туризму Кіровоградської обласної та районної державної адміністрації за призові місця на "Калиновому співі" та "За участь в районному фестивалі самодіяльних композиторів та вагомий внесок в області української культури". Маю сертифікат учасника семінару "Духовність Українства XXI ст.".
  - А музи, меценати в тебе є?
   - За сприятливих обставин - музою повсякденного життя і творчості є моя дружина Тамара Іванівна - вчителька за фахом, яка береже найкращі риси сімейного щастя.
  - Щасливчик долі. А ще е хобі?
   - Так, це шахи, маю розряд кандидата у майстри спорту. Захоплююсь риболовлею. Люблю, коли поруч біля ставка гай, де співає вивільга, зяблик, соловей, зозуля перекликається з одудом. Усе це звучить геніально! Ці хвилюючі миті народжують рими та мелодії. Як говорив Василь Сухомлинський, "Слухаю музику природи...".
   - У тебе, романтику, є кредо, улюблений вислів, цитата?
   - Це слова видатного композитора і поета Івана Сльоти:
     Тож вірю, що в людях світитимусь доти,
     Допоки над морем пісенних сердець
     Горить десь на древку високої ноти
     Бодай хоч малесенький мій прапорець.